Фінал

Posted on

Багато подій на цьому виїзді змусили мене шукати ще одного автора, оскільки пригоди у нас були різні і я не зможу в повному обсязі все розписати. Тому частина іншого автора, який побажав залишитись невідомим, буде написана звичайним текстом, а моя частина буде написана курсивом. 

Виїзд на фінал кубку очікувався наймасовішим в сезоні як загалом, так і в нашому колективі. Майже всі планували їхати від БЦ, окрім П-ка, який тусив в Дніпрі ще два дні до матчу та кількох хлопців, які добиралися інтерсіті/басом/базар-каром. Проте діставалися до БЦ ми різними шляхами. Шп-к, П-с, Ж-н та Т-а їхали собакою і коротали час в компанії навколостоличних аборигенів. Чекати В-ню, Бр-на, Б-ра, Ж-у, О-га, Ж-ю та Т-му треба було довго, тому знайшовшись з іншою групою хохлів в кількості ~15 людей, ми пішли робити вітер в БЦ. Кияни розважалися як могли – влаштовували шопінг-тури в місцеві супермаркети, перегони на візку з супермаркету, турнір з футболу тенісним м’ячем тощо. Після того, як ми зустріли поїзд з нашими, пішли знову гуляти містом.

Я був здивований, що більша частина вирішила їхати не собакою, як завжди, а поїздом. Їхало нас семеро + вписали К-ка з НК. Ті дві години вбивали чаєм і розмовами. Та так заговорились, що ледь не провтикали саму Білу Церкву. До наступного поїзда у нас було півтори години, які ми провели в черговому шопінг-турі і простою прогулянкою по нічному кварталу.


Дорога до Дніпра була відносно спокійною та не надто насиченою пригодами. Приїхавши в місто та перекусивши, ми мали в планах намалювати графіті в Дніпрі, тому відразу відправилися на пошуки місця для нього. Після тривалої прогулянки містом, вирішили малювати на набережній, де і провели кілька годин. Вже під кінець нашого малювання до нас завітали місцеві фараони і спробували професійно, тактовно та доброзичливо пояснити, щоб ми звалили звідси, бо їм не подобається те, що ми робимо і що домалювати нам не вдасться. Заради справедливості, треба сказати: місце, яке ми вибрали було вже розмальоване в 20 шарів фарби і там ми абсолютно нікому не заважали. Ледь все не закінчилось погано, бо В-ня вже був готовий бити їх, але підійшов якийсь старший, який був набагато адекватніший, за першого, і поспілкувавшись ще з ним, ми таки продовжили малювати.


Після того ми пішли в ТЦ, де чекали доїжджаючих Соляничів та початку маршу.
На марші зібралося чимало людей, проте ще більше зібралося «стражів порядку».
Провівши ряд організаційних моментів ми вирушили колоною до стадіону. Було спалено чимало піротехніки, на все місто лунали націоналістичні заряди, згадувався імператор «братньої» нам країни та були привіти для улюбленої ФФУ. Папуаси у керма(с).  Місцеві роззяви з захопленням на це все дивилися та знімали на камери. Все було мирно, ніщо не передвіщало біди і ми спокійно дійшли майже до стадіону.

Але після незграбних та незрозумілих дій копів, які чомусь вже під кінець маршу вирішили спробувати запакувати учасників акції за піротехніку, почались веселощі. Звісно, своїх просто так ніхто не збирався віддавати, тому сталася перша сутичка. Стало зрозуміло, що стільки акабів було потрібно не для захисту від провокацій, а саме для провокацій. Так, перший ряд поліції вирішив не зв’язуватись з абезумєвшімі от безкарності фашистами, і накивав п’ятами, та навіть встиг погубити пару своїх пріусів, але на підмогу їм швидко прибігли космонавти. Вони швидко розділили колону на декілька груп та без розбору на фанат/роззява, дівчина/хлопець почали кийками, газом та наручниками «захищати правопорядок». Фанати намагалися чинити опір поліцейському свавіллю, проте через неорганізованість(бігуни) та роздробленість(багато замісів одночасно в різних місцях) значних успіхів досягти не вдалось. На жаль, ще під час маршу ми розділилися, через що не змогли відбити Ж-у, Бр-на та П-ка. Ті Соляничі, які не опинилися у автозаках, спробували зібратись та вирішити як же знайти закованих у наручники побратимів та визволити їх, але, на жаль, більшості було цікавіше слухати мусорські байки про те, що хлопців відпустять через пів години і ви навіть встигнете потрапити на стадіон, головне чекати на місці та не кіпішувати. Шп-к та Т-а з таким планом дій не погоджувалися, тому, спробували дізнатися у фараонів в який відділок повезли наших. Отримавши три різні адреси, було прийнято рішення йти навмання. Яке ж було їх здивування, коли вони прийшли в перший же відділок і через вікно побачили радіючого від зустрічі Ж-у.
Під час маршу я йшов в першому ряді. Коли почалась перша сутичка- я навіть не одразу зрозумів, що сталось, але коли роздивився, що до чого, то одразу побіг до хлопців. Звичайні менти заливали хлопців газом, але ми їх(копів) змогли відтіснити. Потім вони знову почали нас тіснити. Кілька таких каруселей, і я бачу, що ззаду біля сходів понабігало купа космонавтів. Так як звичайні менти вже наче заспокоїлись, то я з Н-им, з яким весь цей час був, біжимо туди. Коли я туди добіг, одразу висмикую хлопців, яких встигли схопити. В цей час Н-ий намагається мирно з піднятими руками поговорити з космонавтами, але його все одно схопили. Я ж одразу біжу до нього, мене моментально оточують, кілька ударів кийками і я теж на землі. Марно шукаючи когось, хто міг би мене витягнути, просто лежу. На щастя, кілька хлопців мене таки побачили і змогли зняти з мене рюкзак.



Подальші події пишу зі слів потерпілих і того, що бачив на відео.
В цей час космонавти намагались запакувати В-ню. Його теж оточило дофіга космонавтів і вже тримали руки за спиною, але його зміг буквально витягнути Ж-н.

Коли космонавти почали новий наступ, хлопців, які почали відступати, намагались збити з ніг місцеві кузьмічі. На сходах в цей час Пакували П-ка і Бр-на просто за те, що вони там стояли… Також скажу про побиття дівчат. На жаль, М. не захотіла нічого казати, але трохи розказала Н. Отже, космонавти хотіли пакувати В-ма. Дівчата активно не давали їм цього зробити, тому космонавти почали бити і їх. М. звалили з ніг і вже лежачу били. Хоч вона отримала і небагато ударів, але вони були сильними, фотка з наслідками цих ударів вже облетіла по всій мережі. Н. змогла встояти на ногах, але її теж кілька раз вдарили, ще й теж хотіли висмикнути, але безуспішно.

Н.


Далі знову про мене.
Отож, повели мене до автозаку разом з кротом, якого нещадно залили газом. Трохи постояли, поїхали, зупинились біля сходів, щоб забрати ще ув’язнених(хоча в автозаку вже не було місця і хлопцям довелось стоячи в наручниках їхати) і повезли до відділку. Тим, на кого надівали металеві наручники, їх зняли ще в автозаку, але тим, кому надягли пластмасові, серед яких був і я, їх не хотіли знімати. В відділку у нас досить довго намагались переписати дані і сфотографувати, але після слів Н-ого про зйомку на особистий телефон і ще безліч цитувань законів, що явно дратувало ментів, наче це припинили. Але, не дивлячись на це, нікого навіть не прошмонали, лише легенько торкались кишень, рюкзаки навіть не чіпали. В цей час в каналі двіжу з’явилось повідомлення, що поки нас не відпустять, ніхто на сектор не зайде. Це підняло нам настрій. А коли через відчинені двері я побачив Т-у, то просто не зміг стримати посмішку. Отож, завели нас на четвертий поверх і сказали заходити по одному на допит. На моє зауваження, що наручники можна вже і зняти, мені сказали, що після допиту їх знімуть. Звісно ж цього не було. Н-ий настільки сильно дістав ментів, що йому знову надягли наручники (до цього він був в металевих, які вже зняли). На “допиті” просто переписали наші дані і відпустили в коридор чекати. У П-ка був ніж, тому хлопці з вільними руками намагались ним розрізати наручники у інших, але менти це побачили і відібрали ніж. Проте, більшості хлопцям наручники таки розрізали. Від мене офігіли навіть менти, коли побачили на мені дві пари наручників(їх ще й настільки сильно затягнули, що кінцівки пальців моєї лівої руки досі трохи занімілі, хоча вже пройшло багато часу).


Простояли в цьому коридорі ще десь півгодини (а може і менше, я втратив відлік часу) і почали відпускати. Випускали знову таки досить довго, але всіх таки випустили. Підсумуючи, загалом, затриманих було 25-30 людей. Серйозно травмованих було дві людини, хлопець з Віви з розбитою головою і ще один хлопець, якому зламали руку, але в відділок їх не направили.

Так як під відділок прийшло дофіга людей, нам мабуть просто побоялись щось робити, тому і досить швидко відпустили.
Під відділком знаходилось всього навсього близько 10 фанатів та близько 30 копів, і здавалося, що ніхто більше навіть не збирається приходити під відділок. Копи швидко оточили всіх та забарикадували двері у будівлю, явно переймаючись про її цілісність, бо кажуть, що поліцейські відділи досить добре горять)). Дивовижно, але левова частина фанатів на той момент уже потрапила на стадіон і чекала початку матчу.(Це були ті, хто по якійсь причині не були на марші). Звісно нам вже було не до футболу, тому Т-а намагався дізнатися хто сидить у відділку, скільки їх, що з ними роблять та коли всіх випустять, але все було марним. Лише якийсь начальник місцевої поліції вийшов на розмову, намагався максимально показати свою адекватність та готовність до діалогу, навіть вирішив для чогось дати Т-і свій номер. Але, звісно, нічим допомагати, відповідати, нащо вони виконують злочинні накази та сприяти визволенню хлопців не збирався. “Жодної інформації не маю”, “постараємось якомога швидше”, “та все з ними нормально” тощо. Довгий час нікого не випускали і нічого не відбувалося, окрім суперечок з копами, і справа здавалася марною, як раптом, під відділок вилізло ще близько 20 поліцаїв в повній амуніції зі щитами. Але в цей час під відділок підійшли всі фанати, які не збирались заходити на стадіон. Після того, як нас стало в десятки разів більше, робота акабів явно пришвидшилася. Не пройшло й десяти хвилин, як затримані повиходили та нарвалися на дружні обійми своїх друзів. Пізніше всі разом направилися на стадіон. Копи просто ніяк не могли заспокоїтись, і навіть під входом на стадіон охороняли закон творили беззаконня.
Знову почався шмон, незрозумілі наїзди, штовханина і все таке, але наче всі зайшли. Я зі Шп-ком і П-сом одразу пішов на сектор, щоб повісити банер. Але навіть під сектором веселощі не припинились. Стюарди перекрили вхід на сектор, тому ті фанати, хто там був, почали прориватись. Знову набігли поліцейські, але нічого окрім штовханини і трофейної копівської кепки не було. На секторі ми опинились під час перерви, тому взагалі незрозуміло, навіщо було перекривати вхід…
На секторі було дуже багато людей, чимало піротехніки(якою закидали поле в знак протесту) посередня шиза і “задоволення” від “чудової гри”.(Нащо нас відпустили з відділку, краще б вже там залишились))).

Наш поїзд відправлявся за годину після матчу, тому ми відразу пішли на вокзал. Стомлені, травмовані, розчаровані поразкою Динамо, проте задоволені крутим виїздом ми завалились в потяг. Трохи поспілкувавшись про наше графіті, матч, та звісно ж, успішну реформу поліції, пішли відпочивати.
Любіть Динамо, ненавидьте копів. Катайте виїзда!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *