Черговий Львів
П-як їхав автостопом за день до матчу, і вже ввечері п’ятниці він був в місті. В-ня їхав спрінтером, склад якого цього разу вже був майже тверезим. Б-р їхав через Дубно, де прогулявся по місцевому замку та іншим крутим місцям, і у нього, на мою думку, був найцікавіший виїзд серед нас. Я ж, скориставшись своїм службовим становищем(с) (насправді ні) їхав машиною. На задньому сидінні їхало троє, тому очікуваного комфорту у мене не було. Хоч я і виїхав о 21:00, проте до Львову приїхав о 4:30 ранку, що і так на годин 10 раніше, ніж я зазвичай звик). Так як П-як спав на вписці а решта ще не приїхали, то довелось згадати молодість і, о Боже, гуляти по місту. Вирішив нічого нового не вигадувати, тому трохи пройшовся по центральним вулицям і пішов на Високий замок. А ще я трохи був здивований, що людей майже не було. Хоч наче і 6 ранку, проте в тому ж Рівному, де ми трохи покатались, щоб підібрати пасажира, вночі було більше народу. Навіть на Високому замку було лише 9 людей.
Помилувався світанком і пішов назад в центр. Коли дійшов до ратуші, В-ня написав, що вони вже приїхали і вже через 10 хвилин я зустрічаюсь з ним та іншими хохлами, з якими ми зависали цілий день. Отже, зустрілись, трохи вбили часу в кав’ярні, і народ захотів піти на Високий замок. Я ж вже там був сьогодні, тому не пішов з ними і залишився чекати їх біля ратуші. Поки чекав, а це було десь години півтори, то збагнув, що за весь час я побачив лише 9 хохлів.
Весела компанія повернулась і ми пішли на “стометрівку”, бо сонце вже почало кумарити. Годину вбили розмовами про всяке-різне, і пішли на обід. М. сказала, що тут десь має бути кафе, назва якого “С.С.”)), тому всі хотіли піти туди. Але, на жаль, це кафе вже закрили, тому довелось завалитись в інше не дуже ніштякове місце, де на м’яких диванчиках, щоб не спати, бо вночі ніхто не спав, ми вбивали час тим, що грали в інтелектуальну гру. Я забув її назву, але суть в тому, що треба вгадувати слова. Грали дуже азартно, але нашій команді часто траплялись важкі терміни, які дуже важко пояснити + наявність у розумних людей червоних дипломів), тому ми стабільно програвали. Але непогано повеселились, не дивлячись на намагання персоналу нас викурити звідти, і, найголовніше, ми там провели 4 чи 5 годин, і веселі і заряджені пішли до спрінтеру, який чекав нас неподалеку, щоб доїхати до стадіону.
Тільки ми доїхали до стадіону, як почалась злива. Хоч лило і недовго, проте досить таки сильно, через що всім довелось сидіти в спрінтері замість походу в Ашан чи ще кудись.
Шмон був, скоріше, для галочки. Так, у В-ні намацали фаєр, але стюард зробив вигляд, що все нормально). Проте наші розтяжки оглядали досить довго, але все пройшло нормально і ми без кіпішу зайшли на сектор. Хоч в місті я бачив мало хохлів, але на секторі, на щастя, нас було досить багато.
Перед матчем споукмен привітав нас з річницею, і весь сектор нам поаплодував… Приємно).
Сама шиза місцями була чудовою, але більшість часу була досить унилою. Піро на 88 хвилині, П-як спалив трофейну шавочну футболку, яку віджав ще в 2016 році, коли в Києві грав Паок, ну і піро на гол.
Також на секторі був банер в підтримку хлопця з БедБойс. На його сім’ю був скоєний озброєний напад з використанням ножів і пістолетів. Зараз він і його сім’я в лікарні з величезними побоями.
Після матчу я дав два коротких інтерв’ю для каналу Катай за Динамо, завдяки чому мене безкоштовно вписали в спрінтер, ще й на кошерне місце на підлозі біля задніх дверей. Хлопці, які пробивали свій перший виїзд, не мали нічого проти того, що мої ноги стирчали в проході, ще й дозволили лежати на їх рюкзаках, тому всю ніч я міцно спав, прокидаючись лише на зупинках, яких цього разу було лише 3. Тому вже о 6 ранку ми приїхали в Київ, де всі розійшлись по домівках і роботах. У мене і В-ні було ще кілька годин, щоб поспати і піти відмічати день народження колективу, але це вже інша історія).
Помилувався світанком і пішов назад в центр. Коли дійшов до ратуші, В-ня написав, що вони вже приїхали і вже через 10 хвилин я зустрічаюсь з ним та іншими хохлами, з якими ми зависали цілий день. Отже, зустрілись, трохи вбили часу в кав’ярні, і народ захотів піти на Високий замок. Я ж вже там був сьогодні, тому не пішов з ними і залишився чекати їх біля ратуші. Поки чекав, а це було десь години півтори, то збагнув, що за весь час я побачив лише 9 хохлів.
Весела компанія повернулась і ми пішли на “стометрівку”, бо сонце вже почало кумарити. Годину вбили розмовами про всяке-різне, і пішли на обід. М. сказала, що тут десь має бути кафе, назва якого “С.С.”)), тому всі хотіли піти туди. Але, на жаль, це кафе вже закрили, тому довелось завалитись в інше не дуже ніштякове місце, де на м’яких диванчиках, щоб не спати, бо вночі ніхто не спав, ми вбивали час тим, що грали в інтелектуальну гру. Я забув її назву, але суть в тому, що треба вгадувати слова. Грали дуже азартно, але нашій команді часто траплялись важкі терміни, які дуже важко пояснити + наявність у розумних людей червоних дипломів), тому ми стабільно програвали. Але непогано повеселились, не дивлячись на намагання персоналу нас викурити звідти, і, найголовніше, ми там провели 4 чи 5 годин, і веселі і заряджені пішли до спрінтеру, який чекав нас неподалеку, щоб доїхати до стадіону.
Тільки ми доїхали до стадіону, як почалась злива. Хоч лило і недовго, проте досить таки сильно, через що всім довелось сидіти в спрінтері замість походу в Ашан чи ще кудись.
Шмон був, скоріше, для галочки. Так, у В-ні намацали фаєр, але стюард зробив вигляд, що все нормально). Проте наші розтяжки оглядали досить довго, але все пройшло нормально і ми без кіпішу зайшли на сектор. Хоч в місті я бачив мало хохлів, але на секторі, на щастя, нас було досить багато.
Перед матчем споукмен привітав нас з річницею, і весь сектор нам поаплодував… Приємно).
Сама шиза місцями була чудовою, але більшість часу була досить унилою. Піро на 88 хвилині, П-як спалив трофейну шавочну футболку, яку віджав ще в 2016 році, коли в Києві грав Паок, ну і піро на гол.
Також на секторі був банер в підтримку хлопця з БедБойс. На його сім’ю був скоєний озброєний напад з використанням ножів і пістолетів. Зараз він і його сім’я в лікарні з величезними побоями.
Після матчу я дав два коротких інтерв’ю для каналу Катай за Динамо, завдяки чому мене безкоштовно вписали в спрінтер, ще й на кошерне місце на підлозі біля задніх дверей. Хлопці, які пробивали свій перший виїзд, не мали нічого проти того, що мої ноги стирчали в проході, ще й дозволили лежати на їх рюкзаках, тому всю ніч я міцно спав, прокидаючись лише на зупинках, яких цього разу було лише 3. Тому вже о 6 ранку ми приїхали в Київ, де всі розійшлись по домівках і роботах. У мене і В-ні було ще кілька годин, щоб поспати і піти відмічати день народження колективу, але це вже інша історія).